Вучич пішов у відставку з посади президента Сербії через вичерпання ліміту термінів. Тепер він балотується на прем’єра — посаду без жодних обмежень.

У неділю Александар Вучич нарешті зробив те єдине, чого сербська конституція намагалася домогтися від нього дванадцять років: залишив посаду президента. Втім, він не йде тихо і вже точно не йде далеко. Позбавлений можливості балотуватися на третій президентський термін, сербський лідер, що йде у відставку, тепер балотується на прем’єр-міністра на позачергових виборах 25 жовтня, які сам же й призначив, — на посаду з усією виконавчою владою президентства і, як зручно вийшло, без тієї межі у два терміни, яка щойно показала йому на двері.

Ліміт термінів: один. Амбіції: незламні.

Конституція Сербії обмежує президента двома п’ятирічними термінами, і Вучич, який уже відбув два, вичерпав свій запас. Посада прем’єр-міністра, яку він обіймав до президентства і яка, на думку багатьох, дає більше реального контролю над щоденною роботою уряду, такого обмеження не має взагалі. 9 вересня він підписав указ про розпуск парламенту та призначення голосування на 25 жовтня, пояснивши цей момент із втомленою покірністю людини, яка наполягає, що все це — чиясь чужа ідея: «Чи були б потрібні вибори, якби не було цієї напруги, цих політичних конфліктів? Звісно, не були б». Ніхто його ні до чого не змушував. Утім, він готовий у всьому звинуватити саме цю напругу.

Прощальний кошик, який зібрав сам від’їжджаючий

Перш ніж передати посаду президента Ані Брнабич — спікерці парламенту та колишній прем’єрці, яка тепер стає в. о. глави держави, — Вучич помилував 49 осіб, серед яких 23 засуджені у справах, пов’язаних із протестним рухом, що сколихнув країну майже на два роки. Цей рух, очолюваний студентами під гаслом «Студенти перемогли», який тепер висуває 250 власних кандидатів, виник із вимоги відповідальності після обвалення навісу на залізничній станції в Новому Саді в листопаді 2024 року, що забрало життя 16 людей. Через два роки вимога так і не звелася до списку помилуваних на прощання — йшлося про те, щоб корупцію та втручання інститутів, що стояли за трагедією, справді розслідували. Це, як мінімум, пам’ятний прощальний подарунок.

І все це — у країні, де середня місячна зарплата цієї весни становила 1032 євро проти 1555 євро в сусідній Хорватії — розрив у 51%, який студенти, на відміну від президента, що йде, помітили й без жодного указу.

Демократія, схвалена наперед

На запитання, що станеться, якщо він програє, Вучич сказав CNN, що визнає результати і привітає суперників «того ж вечора» — обіцянка чесної гри від людини, яка сама призначила матч, обрала суддів і, за даними опитувань, йде голова в голову зі студентами в перегонах, які сам же назвав абсолютно необов’язковими. Для людини, що так спокійно ставиться до можливої поразки, він доклав чимало зусиль, аби у будь-якому разі м’яко приземлитися.

Виявляється, відставка — це не протилежність утриманню влади, а просто паперова процедура, потрібна, щоб зберегти її під іншим бланком. Вучич не покинув будівлю. Він просто знайшов у ній єдиний вихід, який веде по колу назад — до найбільшого кабінету на верхньому поверсі.