Росія Знущається Над Європою
Світ, перекладений людською мовою.
У Європи є план. Росія придумала простіший: почекати й подивитися, що Європа насправді з цим робитиме. Поки що план працює доволі непогано.
Черговий Пакет, Черговий День
Європа оголошує черговий пакет санкцій. Москва заявляє, що продовжуватиме робити те, що й так вже робила. Європа каже, що Росія має поважати міжнародне право. Росія каже, що Європі варто б поважати червоні лінії Росії. Європа каже, що Росія ізольована. Росія озирається довкола.
Китай досі тут. Індія досі купує. Інші країни досі торгують із Росією. І десь у Москві хтось, напевно, запитує: «Це і є та сама ізоляція, про яку ви говорили?»
Двадцять Сім Лідерів, Одна Фраза
Потім настає черговий європейський саміт. Двадцять сім лідерів сідають за стіл. Прапори. Перекладачі. Ретельно підготовлені заяви. Кілька годин переговорів про формулювання. Врешті-решт Європа погоджується, що глибоко стурбована. Росія, ймовірно, оновлює календар.
Європа: «Це неприйнятно.»
Росія: «Гаразд.»
Європа: «Будуть наслідки.»
Росія: «Які саме?»
Європа: «Нові санкції.»
Росія: «А.»
І всі розходяться по домівках.
Звісно, Європа не безпорадна. У неї величеззан економічна вага, військові можливості через країни-члени й НАТО, дипломатичний вплив і здатність створювати суттєві витрати.
Але в Європи є одна особливо вражаюча суперздатність: здатність проводити наради про наради, які їй потрібно провести.
Де Насправді Проходять Червоні Лінії
Росія, своєю чергою, продемонструвала зовсім інший талант. Вона постійно перевіряє, де насправді проходять червоні лінії Європи. Не там, де Європа каже, що вони є. А там, де вони є насправді.
І саме тут комедія стає трохи незручною. Бо якщо оголошувати червону лінію щовівторка й пересувати її щочетверга, рано чи пізно хтось почне ставитися до ваших червоних ліній як до побажань.
Європа: «Не перетинай цю межу.»
Росія: «Яку саме?»
Європа: «Оцю.»
Росія: «Нову?»
Європа: «Так.»
Росія: «Гаразд. Почекаємо наступну.»
Великий Європейський Парадокс
Європа хоче бути жорсткою, але не необачною. Хоче підтримувати Україну, не вступаючи безпосередньо у війну. Хоче санкцій, не руйнуючи власну економіку. Хоче дешевої енергії, не купуючи російську. Хоче стратегічної автономії, значною мірою покладаючись на союзників. Хоче миру. А ще хоче, щоб Росія зрозуміла: наслідки будуть. І бажано б розібратися з усім цим ще до наступного саміту.
Росія помітила цю суперечність. А Росія не славиться тим, що відмовляється використовувати суперечності. Тож поки Європа готує черговий документ на 47 сторінок, який пояснює, чому поведінка Росії неприйнятна, Москва може просто видати ще один день реальності. Без жодної дорожньої карти.
А Ось І Сіль Усієї Історії
Справжня небезпека не в тому, що Росія якимось магічним чином сильніша за Європу. Це не так.
Проблема в тому, що Росія іноді здатна діяти швидше, ніж політична система, яка складається з 27 урядів, багатьох інституцій, національних виборів, коаліційних переговорів, юридичних процедур і приблизно 14 мільйонів людей, яким потрібно погодити правильну кому, перш ніж випустити заяву.
Росії не потрібно переконувати 27 країн. Їй потрібно просто почекати. І часом штрикнути ведмедя. Вибачте. Ведмедів. Бо в Європи їх кілька. І в кожного — свій набір програмних документів.
У Європи є план. У Європи багато планів. У деяких навіть є терміни. У Росії є щось простіше: «Побачимо.»
І щоразу, коли Європа виявляє, що її чергова червона лінія перетнута, а небо не впало, Москва щось засвоює.
Незручне питання для Європи не в тому, чи знущається Росія над нею. А в тому, чи не сама ли Європа зробила це надто легким.
Світ, перекладений людською мовою.