Це була, безсумнівно, найкоротша і найдорожча дипломатична мильна опера року. Протягом п’ятнадцяти місяців колишня ведуча Fox News і колишня майбутня невістка Дональда Трампа представляла інтереси США в Афінах приблизно з такою ж делікатністю, з якою слон проходить крізь крамницю порцеляни — тільки слон, принаймні, не брав комісійних.
Рахунок на 100 000 доларів, що з’явився перед слуханнями
За даними текстових повідомлень, отриманих Wall Street Journal, буквально за кілька днів до слухань щодо її затвердження в Сенаті майбутня посол написала одному з республіканських донорів із напрочуд скромним проханням: чи не міг би він оплатити її рахунок American Express на 100 000 доларів? Натомість пропонувалося дещо: доступ до високопосадовців адміністрації — привілей, якого більшість американців не отримують, навіть сплачуючи податки вчасно двадцять років поспіль.
Донор так і не надіслав гроші. Сенат, утім, однаково відправив її до Афін. Її адвокати пізніше пояснили, з напрочуд серйозними обличчями, що сума відповідала несплаченим гонорарам за публічні виступи, домовлені ще до номінації — математичний збіг, який, суто випадково, настав саме того тижня, коли відбувалися слухання, як і личить будь-якому поважному прострочену рахунку.
Лобіст за дипломатичним столом і істерика через Давос
Далі список звинувачень зростав із щедрістю бюджету наприкінці фінансового року: лобіст грецької будівельної компанії, допущений на конфіденційні дипломатичні зустрічі, погроза за вечерею про те, що США можуть “послабити” грецький уряд (приклад для залякування обрали, як завжди тактовно, Румунію), розкішні поїздки до Франції з керівниками енергетичних компаній і, емоційна кульмінація всієї історії, публічне обурення через те, що її не запросили на захід, присвячений Греції, у Давосі.
Саме посольство, за словами кількох джерел, перетворилося на ворожу робочу атмосферу, включно з пониженнями на посадах у її власній команді безпеки — що само по собі показово, адже зазвичай люди, найняті вас захищати, не закінчують тим, що хочуть захиститися від вас.
Державний секретар захищав її п’ятнадцять місяців, а потім виявив, що в нього немає зв’язку
Марко Рубіо публічно підтримував її місяцями — “наш посол була сильним послом” — доки тихо не знизив тон до простого “без коментарів”, пояснивши, залишаючи Афіни, що анонімні звинувачення “не є євангелієм”. Віцепрезидент Джей-Ді Венс закликав почекати, поки з’ясуються факти, що в політичному перекладі зазвичай означає “побачимо, чи забудеться ця новина з часом”.
12 жовтня Трамп повідомив, що “розглядає” її звільнення: “Ми не задоволені”. Наступного дня Білий дім попросив її піти у відставку, описавши її в тому ж самому реченні як “чудовий актив для команди” — можливо, найвдаліший оксюморон, який ця адміністрація виробила на сьогодні. Коли президента запитали про його зв’язок із жінкою, яка колись була заручена з його сином, він з притаманною йому елегантністю пояснив: “Вона не була членом моєї родини. Здається, це просто була дівчина мого сина, давно”.
Сама Гілфойл оголосила в X, що посада була “честю її життя”, заперечила все в тому самому абзаці і — в тому самому абзаці — визнала, що “мій час на посаді посла, можливо, добігає кінця”. В адміністрації Трампа, вочевидь, обидва твердження можуть бути правдивими одночасно, трохи як у квантовій фізиці — тільки тут частинкою виступає рахунок за кредитну картку.
Генеральний інспектор Державного департаменту ще має розібрати решту справи. Тим часом одне залишається настільки ж очевидним, як середземноморське світло: у Вашингтоні “чудовий актив для команди” і “п’ятнадцять місяців серйозних звинувачень” виявляються, зрештою, абсолютно тим самим рядком у резюме.