Трамп Каже ООН, що Йому, Можливо, Доведеться «Знищити» Іран. Його Власні Посланці в Сусідній Залі Тим Часом Називали Переговори «Дуже Хорошими».
Виступаючи цього тижня на Генеральній Асамблеї, Дональд Трамп змалював майбутнє країни з дев’яноста мільйонами людей як монету, яку він ще не докинув. «Чи буде укладено угоду з Іраном, яка дозволить йому відбудуватися й стати набагато більшою країною, ніж він будь-коли був, — сказав він, — чи я знищу Ісламську Республіку, і зроблю це швидко?». В Іранських збройних силах відповідь мали готову ще до того, як стихли оплески: погроза, за їхніми словами, була «інструментом внутрішньої пропаганди» і доказом не чогось іншого, як «стратегічного відчаю». Зважаючи на те, що ще сталося того ж тижня в тій самій будівлі, важко сказати, що вони не мають рації.
Велике Рішення, Запляноване на Потім
Трамп також назвав Іран «спонсором тероризму номер один» і «задирою Близького Сходу, який більше не задира» — фраза, що чудово звучить у залі й жахливо — на часовій шкалі, бо поки він її промовляв, його посланці Стів Віткофф і Джаред Кушнер провели три години з міністром закордонних справ Ірану Аббасом Арагчі в іншому приміщенні того самого міста. Сам Трамп назвав цю зустріч «дуже хорошою», з «великим імпульсом» до реальної угоди.
Він також ретельно наполягав, що вибір часу не мав нічого спільного з проміжними виборами у США, водночас пояснюючи, як саме мав: він звинуватив Тегеран у зволіканні, «щоб подивитися, як у мене підуть справи на проміжних виборах», сказав, що не надасть цьому розрахунку «жодного значення», а тоді все одно спрогнозував, що угода з’явиться вже після виборів. «Зі мною може статися що завгодно», — додав він, що є або погрозою, або приміткою в календарі — можливо, і тим, і тим одночасно.
Пропаганда, Діагностована Власне Відділом Пропаганди
Власне тлумачення промови в Ірані дав Генеральний штаб збройних сил, заявивши, що риторика «відображає стратегічний глухий кут, у якому опинилися Сполучені Штати», і насправді є спробою прикрити те, що там назвали принизливими невдачами у ширшому регіональному протистоянні. Президент Масуд Пезешкіан, щойно прибувши до Нью-Йорка, пообіцяв донести світові «послання сильного й непереможного Ірану» — той самий жанр промови, лише з протилежної трибуни.
Вашингтон, зі свого боку, дозволив новим санкціям проти авіаційного сектору Ірану набути чинності того самого тижня, коли тривали «дуже хороші» переговори — що є або тиском для зміцнення позицій Віткоффа за столом переговорів, або сигналом, що в цих перемовинах жодна зі сторін не довіряє повністю публічним заявам іншої, а дедалі більше складається враження, що й власним.
Риторика Випередила Кімнату Переговорів
Ніщо з цього не відбувається в абстракції. Війна між Сполученими Штатами, Ізраїлем та Іраном, що почалася у лютому, цього тижня триває вже 207-й день, і внутрішня аудиторія, перед якою насправді виступали обидва лідери, не надто вражена жодним із них: за даними нещодавніх опитувань, 71 відсоток не схвалює те, як Трамп веде цей конфлікт, а 76 відсотків кажуть, що війна не варта своєї ціни. Нафтові трейдери, які зазвичай враховують реальний ризик, а не реальну риторику, спостерігали, як Трамп говорить про знищення, а Іран — про відчай, і все одно опустили нафту нижче 100 доларів за барель.
Два уряди, кожен звинувачуючи інший у виступі на камеру, висунули свої звинувачення прямо в камери. Єдина аудиторія, що, схоже, перестала дивитися це шоу, — та, що платить за квитки.
Світ, перекладений людською мовою.